Українське весілля

Українське весілля – це велика кількість традицій. І всі ці традиції настільки цікаві і різноманітні, що неможливо про них не написати. Більшість традицій, які притаманні сучасним весіллям, дуже відрізняються від тих, які були у давнину. Однак, є й такі, які український народ все-таки зумів зберегти. Отже, ця стаття про старі весільні традиції українців. Якщо вірити працівникам РАГСів, літо – це найбільш активний весільний сезон. Хоча насправді, раніше влітку ніхто не виходив заміж. Сезон весіль на Україні починався восени, коли польові роботи були завершені. 

Женитися восени раніше було більше необхідністю, ніж бажанням. Саме до цієї пори збирався врожай і виростало «м'ясо», потрібне для того, щоб накрити добротний святковий стіл. У дохристиянський період одружувалися весною, коли все живе пробуджувалося від зимового сну. Саме цей період року вважався найсприятливішим часом для утворення нової родини. Із приходом Християнства ця традиція змінилася, адже піст, що припадає на цей час, забороняв всякі забави. В Україні серед весільних обрядів тривалий час переважали народні традиції. Деякі з них настільки давні, що й зараз їм нелегко знайти пояснення. Наприклад, традиція виливати вино й розбивати келих "на щастя" бере початок ще з вірувань у Бога-Сонце. Виливаючи напій, ми підсвідомо приносимо жертву Сонцю, а келих розбиваємо, тому що жоден смертний не сміє пити з чаші, з якої пило Сонце. 

 Церковний шлюб довгий час був для українців лише юридичною необхідністю, і після вінчання молоді могли ще декілька років жити окремо, поки відсвяткують весілля. І лише в 19 столітті, коли церква дозволила вінчатися в день весілля, церковний і народний шлюб були об'єднані. Весільне дійство починалося зі сватання. "До Димитра дiвка хитра, а пiсля Димитра нею хоч лавку витри". 8 листопада (Дмитра) - останній день, коли дозволялося засилати сватів. Старостами вибирали шановних людей похилого віку з "добре підвішеними" язиками, адже від їхнього красномовства часто залежало те, чи піде наречений з "гарбузом", чи з рушниками. 

Женихались, як правило, до односельчанок. Коли ж нареченому відмовляли всі дівчата на селі, старости відправлялися "на полювання" у сусідні села. Тому хати, де жили дівчата на виданні, яскраво розфарбовувалися - для заїжджих старостів це був прекрасний орієнтир.В традиційних українських вессілях існував також звичай крадіжки наречених: таким способом можна було роздобути собі й досить багату дівчину. Головне для лиходія - не менше доби приховувати свій здобуток. Далі він був просто зобов'язаний женитися на дівчині (звичайно, якщо вона захоче). Інакше - пропала його голівонька. Засватані молоді незабаром заручалися: обмінювалися обручками. І з цього моменту молодий міг ночувати в домі нареченої. Існує припущення, що так званий нині цивільний шлюб існував раніше на Україні й називався пробним. На вечорницях дівчата ночували разом із хлопцями. Церква негативно ставилася до такої розбещеності. Але, насправді, на основній території України невинність дівчини була необхідною у весільному обряді. Звичайно, жодне українське весілля не обходилося без символічних атрибутів. У першу чергу – це коровай. Його випікали жінки, в яких сімейне життя було щасливим й зразковим. Прикрашали весільний хліб барвінком - символом вічної любові, і калиною, що символізує здатність жінки народжувати дітей. Вдовам і вдівцям, які одружувалися вдруге, короваї не випікали. Весілля починалося в хаті кожного з молодих. Коли молодий відправлявся за молодою, по дорозі його могли зупинити, вимагаючи викуп за молоду: доводилося відкуповуватися символічною сумою або ж спиртним із закускою. Торги тривали й у дворі молодої - викуп вимагала ще й родина нареченої. Після святкового обіду молодій розплітали косу. Це робили по черзі члени її родини, хоча в деяких регіонах до справи брався молодий або дружки. На Гуцульщині косу не розплітали, а відрубували сокирою, на Волині - відрізали ножем. 

І з цього моменту молодиця повинна була ховати голову під хусткою. Після цього відправлялися святкувати в будинок молодого. Щоб були багаті, молодих посипали перед від'їздом зерном (тепер додають ще й цукерки - щоб життя було солодке, і дрібні монети). Перед подвір’ям молодого молодят переводили через ритуальний вогонь або переливали водою - для очищення. Перша шлюбна ніч відбувається на території молодого під пильним контролем бояр. Ранком постіль молодих піддають ретельній "експертизі", і, не дай Бог, не знайдуть там слідів дівочої невинності - весь рід молодої буде зганьблений. А на найвищому дереві села хлопці ще й біле полотнище вивісять - на знак дівочого безчестя. Брат молодої повинен був зняти його, але хлопці стежили за деревом і всіляко перешкоджали цьому, ще й насміхалися. На такій нерадісній ноті весілля, властиво, і закінчувалося. Якщо ж шлюбна ніч завершувалася як треба, святкові гуляння тривали ще кілька днів. У понеділок гостей, які приходили "на поправини", молода вмивала біля колодязя - знову ж ритуальне очищення водою. У ці дні, з іграми, піснями і перевдяганнями, гуляють тільки дорослі. В традиційних українських вессілях існував також звичай крадіжки наречених: таким способом можна було роздобути собі й досить багату дівчину. Головне для лиходія - не менше доби приховувати свій здобуток. Далі він був просто зобов'язаний женитися на дівчині (звичайно, якщо вона захоче). Інакше - пропала його голівонька. Засватані молоді незабаром заручалися: обмінювалися обручками. І з цього моменту молодий міг ночувати в домі нареченої. Існує припущення, що так званий нині цивільний шлюб існував раніше на Україні й називався пробним. На вечорницях дівчата ночували разом із хлопцями. 

Церква негативно ставилася до такої розбещеності. Але, насправді, на основній території України невинність дівчини була необхідною у весільному обряді. Звичайно, жодне українське весілля не обходилося без символічних атрибутів. У першу чергу – це коровай. Його випікали жінки, в яких сімейне життя було щасливим й зразковим. Прикрашали весільний хліб барвінком - символом вічної любові, і калиною, що символізує здатність жінки народжувати дітей. Вдовам і вдівцям, які одружувалися вдруге, короваї не випікали. Весілля починалося в хаті кожного з молодих. Коли молодий відправлявся за молодою, по дорозі його могли зупинити, вимагаючи викуп за молоду: доводилося відкуповуватися символічною сумою або ж спиртним із закускою. Торги тривали й у дворі молодої - викуп вимагала ще й родина нареченої. Після святкового обіду молодій розплітали косу. Це робили по черзі члени її родини, хоча в деяких регіонах до справи брався молодий або дружки. На Гуцульщині косу не розплітали, а відрубували сокирою, на Волині - відрізали ножем. І з цього моменту молодиця повинна була ховати голову під хусткою. Після цього відправлялися святкувати в будинок молодого. Щоб були багаті, молодих посипали перед від'їздом зерном (тепер додають ще й цукерки - щоб життя було солодке, і дрібні монети). Перед подвір’ям молодого молодят переводили через ритуальний вогонь або переливали водою - для очищення. Перша шлюбна ніч відбувається на території молодого під пильним контролем бояр. Ранком постіль молодих піддають ретельній "експертизі", і, не дай Бог, не знайдуть там слідів дівочої невинності - весь рід молодої буде зганьблений. А на найвищому дереві села хлопці ще й біле полотнище вивісять - на знак дівочого безчестя. Брат молодої повинен був зняти його, але хлопці стежили за деревом і всіляко перешкоджали цьому, ще й насміхалися. На такій нерадісній ноті весілля, властиво, і закінчувалося. Якщо ж шлюбна ніч завершувалася як треба, святкові гуляння тривали ще кілька днів. У понеділок гостей, які приходили "на поправини", молода вмивала біля колодязя - знову ж ритуальне очищення водою. У ці дні, з іграми, піснями і перевдяганнями, гуляють тільки дорослі.